ПРОРОСТАЮ В СЛОВА...
Я шукаю Тебе - поміж зим, перероджень і віршів,
Знов надривно зриваю всі маски облудні з лиця.
Твої очі мій спокій спалили дощенту. Навіщо?
Проростаю в слова, за які небеса не простять.
Прориваюсь крізь хащі самотньо-схололого світу,
Попри все сподіваюсь на трепетне диво із див.
Нерозквітла любов, непромовлена в небо молитва
Не наситить сердець... Хоч у снах Ти до мне прийди!
Ми злились у екстазі в розпещених маревах ночі,
Ця пульсація тіл нереально-реальна до сліз.
Розмиваємо грані між "можна" і "я Тебе хочу!",
Вибудовуєм світ наш, лишаючи в серці поріз.
Догораю вночі, моє лоно на шмаття роздерто,
Проростаю у сни, що лишають Тебе на вустах.
Відсудомить до ранку. Здається, мов вирвали серце.
Чи забуду? - Не зможу! Зрікаються нас небеса...
