18.07.2012 15:24
-
324
    
  5 | 5  
 © Ігор Рубцов

Є ліки від брехні

з рубрики / циклу «Громадянська позиція»

Слова, яких не заслужив... 

Образа очі випікає. 

За що неправдою карають, 

Неначе ріжуть без ножів? 


Одне неправедне слівце 

На подив вбивчу має силу: 

Учора на руках носили 

І вже закопують живцем. 


Та є Суддя і свідки є... 

Я віри в Господа не втратив, 

Мені не треба адвокатів, 

Христос - пристанище моє. 



Донецьк, 21 серпня 2007 року

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.07.2012 23:18  Крісман Наталія 

Скажи собі - "Не падай,
Вчепись за хмари й вітер,
За непокірні рими
І крила сподівань,
Живи життя заради,
Хай сонце сльози витре,
І дух мій незборимий
Здолає болю грань,
Безодня - почекає,
Промінчиком надії
Розтоплю лід зневіри,
Що серце оповив.
Примари позникають,
Злетять у небо мрії,
Бо рідний хтось і щирий
Промовить знов :"Живи!".

 19.07.2012 10:13  Деркач Олександр 

Гарно написано

 18.07.2012 22:03  Лідія Яр => © 

Гарно дуже написали.Не справедливість, але ж таке життя. Тримайтеся.

 18.07.2012 16:17  Крісман Наталія 

Як скаже світ: «Ти – крихта у мені!».
Йому повіч: «Душа моя – безмежжя,
Йдучи вперед, не знаю я обмежень,
Згораючи - воскресну знов в огні.
Я – крихта, без якої бракне світу
І сили, і потуги, і снаги,
Я – крапля, без якої береги
Ріку життя по вінця не наситять.
Я – нота, без котрої не складе
Маестро душ гармонії в акордах...».
Так, крихта Ти - та впевнена і горда,
Яка до зір крізь терня вперто йде!

 18.07.2012 16:16  Крісман Наталія 

В житті є тисячі доріг,
Ми ж обираєм – куди йти?
Лише йдучи з добром до всіх,
Свій храм Душі нам віднайти.
Зазнаєм злетів і падінь,
Зимовий холод і вогонь,
Пройдем крізь тисячі терпінь,
Які торкнуться наших скронь.
Та лиш за серцем навмання,
Йдучи пустелями світів,
Знайдем Душі своєї шлях,
Лише б від болю не зотлів..
В житті є тисячі доріг.
Ми ж обираєм – куди йти?...

 18.07.2012 15:47  Крісман Наталія 

А ще таке мені згадалось після прочитаного...
Які ж дволикі люди в цьому світі!
Ніяк до них не звикну, хоч умри,
Ще вчора дарували мені квіти,
А нині, мов розлючені вітри,
Шматують мене словом знавіснілим,
Прокляття сиплять в спину і до віч.
Чому ж так лють їм очі заступила?
Чому в їх душах темна-темна ніч?
Та я мовчу, звикаючи до болю,
До лицемірства, зради і зловтіх…
Я лиш душі ніколи не дозволю
Хоча б на мить вподібнитись до них!

 18.07.2012 15:45  Крісман Наталія 

У кожного свій шлях, своя Голгофа,
Де будуть, мов Христа, судити нас.
Згадають нам життя суворі строфи,
Колись згадають все нам, без прикрас.
Одне боюся – натовпу сліпого,
Якому лиш “видовища і хліб”.
Ніколи не було добра ще з цього,
Ненависть натовпу звела й Месію в гріб!
Не хочу я судилища, а суду
Лише єдиного – Всевишнього Творця.
Я не боюсь, зірвавши з віч облуду,
Прийти на суд небесного Отця!