Моїй самій коханій людині!
Без тебе так самотньо в цьому світі,
Життя летить, як листя в листопад.
Непевні кроки лиш ступають в житі
Я знаю треба жити. Але як?
Коли тебе немає, дні летять роками,
Душа в прокльонах просить каяття,
Час відстанню стоїть між нами
І на цей час я прошу забуття.
В моїх молитвах всі слова про тебе.
В чеканні телефонного дзвінка
Я відправляю поцілунки небу
І те, що в мене сховане в думках.
Я хочу, щоб ти знав: тебе так не кохали,
Не плакали так за тобой, як я,
Тебе ще так ніколи не чекали,
В чеканні смуток мій, любов моя.
Як зірка сяє сяйвом незбагненним,
Так я для тебе сяю лиш одна.
В моїй душі здається все смиренним,
На все життя я лиш, я лиш твоя.
Неначе крилами закрила чорна туга
Мене від тебе, поділивши нас,
І все життя неначе тигр в смугах
Та лиш любов живе у всіх часах.
Вона є виміром. Нема мене без неї.
Тебе я вже не можу не любити,
Я не живу без посмішки твоєї,
Якщо ти зникнеш – я не буду жити!
Хай божевільно, хай самотньо – та для тебе,
Бо вічність нам кохання віддала.
Мене немає для самої себе,
Бо все, що мала, я тобі несла.
Моє чекання, смуток, біль, надія –
Єдине ціле з смаком гіркоти.
Моє кохання, віддане і щире,
Воно не терпить зради та брехні.
Якщо ти знищиш, що було між нами –
Мене нема для тебе назавжди.
Нас все єднало сонцем і світами
І я ще хочу належати тобі!
Липень 2002