Небо кличе
(Присвята світлій пам`яті Коханого)
Весняна повінь
зболілу душу
заполонила,
пташиний гомін
мене зворушив,
мов голос милий.
З далеких далей,
молю – "Озвися
відлунням грому,
щоб всіх печалей
могла зректися,
прогнати втому!
Хай подих вітру
мені шепоче
про тебе, Милий,
я сльози витру –
для Тебе хочу
зростити крила...".
Літаю в висі
на хвилях марев,
аж по під хмари.
Молю – "Озвися
до мене зараз,
ким серце марить!".
Яскравий промінь
мене торкає
цілунком ніжним.
Я йду додому –
за небокраєм
так дивовижно.
Спочине серце
моє зболіле
в розлуці вічній.
Всі грані стерто.
Здіймаю крила.
Вже небо кличе...
2001 р.