Винна!
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Душа на Тіла суд ішла,
В провин убравшись ахінею,
І дивних звинувачень мла
Клубилась хмарами над нею.
Ті звинувачення Язик,
Як прокурор, став лепетати.
На шепіт сходив, то на зик:
– Підсудна мріяла літати!!!
Є й свідки: Вуха, Очі, Ніс.
За себе кожне говорили,
Так чесно, впевнено клялись –
Все чули, нюхали і зрили!
Під тиском доказів страшних
Захисники, лякливі П’яти,
Скотитись радили до них
Чи просто ними накивати.
Душа ж лиш сутність неземну
До Розуму-судді здіймала.
Нарешті визнала вину,
Бо навіть алібі не мала.
Й вагою то за двадцять грам,
А заважала Тіла втомі!
Звершився суд – безчестя храм,
Безумства вироку відомі.
Що собі думала вона?
В польоти Тіло зазивати?
В острог! Доведена вина!
Останнє слово не давати!
За співчуття Душі без меж
І за співучасть неритмічну
В науку іншим Серце теж
Заслали в каторгу довічну.
