- в поезії тебе ми не чекали -
сказала муза, явлена в імлі,
всміхнулася очима за вуаллю...
забула рукавички на столі.
- ах, пані! вибачте, Ви, ось... забули -
і білі рукавички я схопив,
за нею вибіг в лабіринти вулиць,
гукав її... мій гук по місту плив.
і знову у самотність поівертаю.
штовхаючись у натовпі людей,
матерію тонку в руці стискаю
і притискаю злегка до грудей.
поки ж я вдома все це накапарив,
ті рукавички щезли... мабуть марив.