як залишають музи нас,
вогонь натхнення швидко гасне,
зникає мріяний Парнас
й стрімкий політ в зірках Пегаса.
кохання слово мов вінок
зроню я в цю пустельну тишу.
зробивши в омрак напівкрок,
печальний, ліру там залишу.
і у задумі увійду
до себе в дім спізнілим гостем,
в каміні ватру розведу...-
тепла так мало в пізню осінь.
але ці омахи руді
не відігріють порожнечі -
в уяві образи бліді,
в душі лиш зреченість і втечі.
...біля каміну сів, сумний,
у кріслі, плечі вкриті пледом.
дощ за вікном і сад старий
мені нашіптують сонети...
ц
