Жовтий сум
За вікном
знов пітьма
тихо квилить,
мов птаха голодна.
Нам обом
ця зима -
наче милість,
здається, Господня.
Де пітьма -
зла нема,
хтось його породив
від безсилля.
Ти - струна
без оман,
звук твій прірву журби
все ж осилить!
Жовтий сум
про весну
тихо снить,
час - це лік від розлуки.
Крізь пітьму
рятівну
я тобі простягну
свою руку.
Відрікань
час мина,
нових сходжень
від нас прагне Небо.
Зазираєм за грань -
там весна
перероджень
й повернень до Себе...
