Побачення впродовж всього життя
Вона стрічала його вірно все життя,
На всі побачення вдягала сукні чорні,
Щоб кожен раз переживати відчуття
При його світлості відбитій на шифоні.
Він входив ранком оксамитовим у дім,
Торкавсь вустами вбрання чорного, мов кави.
Вона ж жадала більшого, а в тім, -
Цілунки ніжні його, мов шовкові трави.
Її наївність божевільною була:
Його енергія живила її тіло.
Аби не спати каву кружками пила,
Так їй у котре з ним зустрітися кортіло.
Вона, як завжди вся у чорному вбранні
І ось, нарешті, оксамитовий знов ранок,
Котрого вірно так стріча вона в вікні..,
Ах шкода як, що він лише Світанок.
