МИТЬ СВІТАНКОВА
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Незбагненна мить! Не сивій
В ночі хмарності дощовій,
Бо вже й так моїх дум сувій
Зачекався наказу “Досить!”
Не небесна ти й не моя –
В вирі часу лиш течія,
Та милуюсь тобою я,
Хоч і мряка кінець твій росить.
Сонця сорому налила,
Й зайнялася хмариста мла.
Що в світанні твоїм? Хула?
Чи надії ковток для мене?
Знаю, зникнеш ти за межу,
У минулого суть чужу.
Оберегом лиш збережу
Трепетання твоє знаменне…