Бойчук Роман На відстані подиху
У пенюарі кольору "бордо"
Ввійшла в кімнату ти звабливою ходою.
Себе ласкаючи рукою, там, одною,
Ти перетнула іншою кордон.
Інтиму простір вичерпала весь.
Лиш відстань подиху лишалася до краю:
В гріха падіння й злету наших тіл до раю
І від бажання я згорав увесь.
Жага твоїх вуст пестила мене:
Я розчинявся весь у зливі поцілунків.
Вулканна пристрасть ейфорії візерунків...
Незриме бачу щось і неземне.
15.11.2012 01:02 Тетяна Белімова => © |
 Знаєте, Романе, хотіла б тут висловитися на захист того пеньюару кольору бордо. Абсолютно нормальна й необхідна деталь інтимного гардеробу, як на мене. До волі, збудлива, якщо не якась базарна річ. Але сам вірш, особливо останній катрен... Якось трохи не склалося... Прикро вражають ці штампи, як і досить тілесна конкретика на початку. |
12.11.2012 13:34 Деркач Олександр => © |
 Гарно... |
12.11.2012 12:33 Володимир Пірнач => © |
 Класний текст. |
11.11.2012 22:32 Сашко Новік |
 ох, нехило... відверто, сподобалось |
10.11.2012 17:43 Наталя Данилюк => © |
 Ого!Таке одкровення,що аж у голові запаморочилось від гарячого подиху,що лине з кожного рядочка!..Спокусливо! |