Поклавши руки на важкого плуга
Поклавши руки на важкого плуга,
не варто обертатися назад,
жаліючи загубленого зерна,
що падає у землю, у свій час.
У чистім полі лише вільний вітер
себе володарем вважає над усім,
і лише скромний будівничий
наперекір вітриськам бачить Храм.
Пройдуть роки, і ті, хто не повірив,
побачать місто мрії мудреця.
Упійманим невільником засвище вітер,
приборкуючи марно вітряка.
А в сівача зійде зерно, орошене сльозою,
як плата за надію і терпіння,
і вже не плуг, а серп ітиме борозною
громадячи дозрілої любові збіжжя.
З’єднавши руки і серця свої навіки
Любов, як дар, пускайте на людські потоки,
і свого часу почекавши трохи,
вона повернеться сторицею до Вас.
Моє вам слово: «Від кохання до Любові –
дорога у ціле життя,
та хто пройшов її, шанований в Народі,
посаджений уже на « Небесах».»
Дрогобич., 2012
