Квазіверсус.
1 частина. поема. розбита ліра, або трагедія фески.
не провокація, не профонація,
лише кораблики
мирно пливуть по осіннім калюжам
повз мене в романтику -
всі мої волі, свободи, мої незалежності -
ах! такі показні, хизуваті і хитруваті невинні,
маніжні невірності та оковирності.
...піну мильнянкову
довгою трубкою взяв із флакончика
й бульбашки райдужні
шлю вслід корабликам
поштовхом серця й радію -
який же мудрій я!
такий фейєрверк влаштував їм...
...в гармонії світу моєї душі
завмираючи,
слухаю тишу і спокій,
і осягаю навколишнє в думці глибокій -
...я Будда,
я медитую
у фесці й сорочці нічній серед ночі,
в калюжі оцій сидючи...
я загруз у маразмі суспільства.
...і постала враз Воля -
сиромітниця гола сміється мені, узивається -
буцім набання суспільства усі
дурниця, сміття і непотріб,
що країна моя вся тріщить по всім швам
як старезний і запраний зовсім костюм -
з того і страмний я в суспільстві людському.
кричить мені Воля, що наче я погань
і кметь,
що гени в мені від раба з поколінь.
"ха-ха!" - знущається діва, регоче.
і я чую те, бачу -
вона,
мов та Месаліна,
грайливо на пальчик намотує
пасмо волосся свого,
роскішно спадало котрЕ
на оголені плечі і груди -
стоїть, осміхається й не розуміє
навіщо вона тут
і з чОго той галас?..
о, Воля!
ох, Воля!
ах, Воля!...
як помиляєшся ти...
і вмить божевільная думка мене охопила,
що свідком є випадковим
згасання великої нації,
яка не корилася навіть в імперіях...
у жаху розплющую очі,
виходячи із медитації,
з досадою й відчаєм
ляскаю фескою по каламуті калюжній,
що суттю моєю щойно була.
...а вітер! - чи з глузду він з`їхав,
чи то від нудьги -
оскаженів штукар-вітер!
і здуману мною з лайна політичного
зграйку корабликів вгору здійняв
і приліпив їм крильця до бортиків,
вишикував іх у клин
і наче уламки моєї романтики
в далі за зоряні повівом звів.
мені залишИв лише піну,
що у флакончику й бульбашки,
котрі у мутній воді гойдались, кружляли
і хлопали так безголосо! -
аж стало огидно мені і блювотно, і дурно,
і дуже - до шалу! -
самотно і тоскно, і слізно.
а був той вітер спочатку сіроко,
затим став торнадо - довго крутився,
гудів наді мною він довго, удосталь,
аж надто, аж... досить,
всмоктати щоб місяця з неба
і сплюнути ним огидно на землю,
в безмежную чергу людей -
в тій черзі
з останньої сили
чекають усі на месію.
...отямився я остаточно
і знявся на ноги,
і спішно пішов од вічної черги тої людей,
що стовбичать усе за дивами.
я вертаюсь додому, у дім,
отряхаючи з себе і брут, і блювоту,
і попіл, і пил, і скверну усяку,
думки і чуття... -
весь непотріб моєї мари
у свідомому світі і підсвідомому...
і зрозумів я, щасливий і вільний,
що маю віднині в собі щось відмінне,
щось інше,
не те,
щось старе відмирає в мені -
я мислення,
бачення всесвіта маю нове.
я сміюсь, бо веселий - вдачу маю таку!
віднині я знаю -
пакості світу усі лиш в уяві моїй,
в віртуалі -
в реаліях все набагато простіше і...гірше... -
я забув свою феску в калюжі!
певно, її засмоктало торнадо,
нею аби затулити цей день, усе небо над нами.
...і опинимось ми
в найтемнішій дірі,
усередині третього Всесвіта!
горе мені, забудьку й незграбі!
безталанню моєму
прокляття
повіки
віків.
