23.11.2012 19:11
-
171
    
  4 | 4  
 © Ем Скитаній

Квазіверсус.

Квазіверсус. 1 частина. поема.

розбита ліра, або трагедія фески.



не провокація, не профонація,

лише кораблики

мирно пливуть по осіннім калюжам

повз мене в романтику -

всі мої волі, свободи, мої незалежності -

ах! такі показні, хизуваті і хитруваті невинні,

маніжні невірності та оковирності.

...піну мильнянкову

довгою трубкою взяв із флакончика

й бульбашки райдужні

шлю вслід корабликам

поштовхом серця й радію -

який же мудрій я!

такий фейєрверк влаштував їм...

...в гармонії світу моєї душі

завмираючи,

слухаю тишу і спокій,

і осягаю навколишнє в думці глибокій -

...я Будда,

я медитую

у фесці й сорочці нічній серед ночі,

в калюжі оцій сидючи...

я загруз у маразмі суспільства.


...і постала враз Воля -

сиромітниця гола сміється мені, узивається -

буцім набання суспільства усі

дурниця, сміття і непотріб,

що країна моя вся тріщить по всім швам

як старезний і запраний зовсім костюм -

з того і страмний я в суспільстві людському.

кричить мені Воля, що наче я погань

і кметь,

що гени в мені від раба з поколінь.

"ха-ха!" - знущається діва, регоче.

і я чую те, бачу -

вона,

мов та Месаліна,

грайливо на пальчик намотує

пасмо волосся свого,

роскішно спадало котрЕ

на оголені плечі і груди -

стоїть, осміхається й не розуміє

навіщо вона тут

і з чОго той галас?..

о, Воля!

ох, Воля!

ах, Воля!...

як помиляєшся ти...


і вмить божевільная думка мене охопила,

що свідком є випадковим

згасання великої нації,

яка не корилася навіть в імперіях...

у жаху розплющую очі,

виходячи із медитації,

з досадою й відчаєм

ляскаю фескою по каламуті калюжній,

що суттю моєю щойно була.


...а вітер! - чи з глузду він з`їхав,

чи то від нудьги -

оскаженів штукар-вітер!

і здуману мною з лайна політичного

зграйку корабликів вгору здійняв

і приліпив їм крильця до бортиків,

вишикував іх у клин

і наче уламки моєї романтики

в далі за зоряні повівом звів.

мені залишИв лише піну,

що у флакончику й бульбашки,

котрі у мутній воді гойдались, кружляли

і хлопали так безголосо! -

аж стало огидно мені і блювотно, і дурно,

і дуже - до шалу! -

самотно і тоскно, і слізно.


а був той вітер спочатку сіроко,

затим став торнадо - довго крутився,

гудів наді мною він довго, удосталь,

аж надто, аж... досить,

всмоктати щоб місяця з неба

і сплюнути ним огидно на землю,

в безмежную чергу людей -

в тій черзі

з останньої сили

чекають усі на месію.


...отямився я остаточно

і знявся на ноги,

і спішно пішов од вічної черги тої людей,

що стовбичать усе за дивами.

я вертаюсь додому, у дім,

отряхаючи з себе і брут, і блювоту,

і попіл, і пил, і скверну усяку,

думки і чуття... -

весь непотріб моєї мари

у свідомому світі і підсвідомому...

і зрозумів я, щасливий і вільний,

що маю віднині в собі щось відмінне,

щось інше,

не те,

щось старе відмирає в мені -

я мислення,

бачення всесвіта маю нове.


я сміюсь, бо веселий - вдачу маю таку!

віднині я знаю -

пакості світу усі лиш в уяві моїй,

в віртуалі -

в реаліях все набагато простіше і...гірше... -

я забув свою феску в калюжі!

певно, її засмоктало торнадо,

нею аби затулити цей день, усе небо над нами.

...і опинимось ми

в найтемнішій дірі,

усередині третього Всесвіта!

горе мені, забудьку й незграбі!

безталанню моєму

прокляття

повіки

віків.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.12.2012 13:39  Деркач Олександр => © 

Класна натуралістична Образність, розмитість сюжету - як аберація пам`яті нації, "пакості світу усі лиш в уяві моїй" - як захист свого Я від параної Історії...а можливо не так... уявний світ мінливий і хиткий і наша підсвідомість розпадається на багатошарове філософське бачення.

 25.11.2012 14:40  Андрій Гагін => © 

Дуже сильно

 23.11.2012 23:46  Тетяна Белімова => © 

Сказати, що вражена - нічого не сказати. Ем, скажу без перебільшення: Ви - поет від Бога!
Оця картина внутрішнього роздуму вражає своєю глибиною і якоюсь непослідовністю, хаотичністю думок і почувань, які проте складають цілісну картину.
Ось поет. Він ніби спить і ніби марить наяву. Це провокація з його боку чи профанація, своєрідна переоцінка, яка здійснюється у його свідомості?..
Ось феска. Це символ споконвічних традицій, приналежності до сходу, чогось суто чоловічого. Це - символ гідності, чоловічої гідності, якому судилося опинитися у калюжі... Чому? Нація? Воля? Свідомість?
Воля... Напівоголена дівка... Яка не дається у руки... Сміється в лице...
Мильні бульбашки. Паличка, яка збиває піну і випускає різнокольорові й різнорозмірні кулі... Фалічний символ...
Чекаю продовження.

 23.11.2012 21:33  Тетяна Чорновіл => © 

Тендітно-замріяна філософія! Як у торнадо закрутило тут дитячі спогади, політику, релігію, магічне щось, гірке.... Таке виникає в мить душевного сум"яття. І я скоріше свсього нічого не зрозуміла.... Але замовкаю, бо комент знов розлогий, як у лося роги...

 23.11.2012 19:28  Сашко Новік 

круто, образно