24.11.2012 23:28
-
260
    
  6 | 6  
 © Лідія Яр

з рубрики / циклу «про життя»

Не йди від мене, осінь золота

Не хочу я прощатися з тобою,

Бо нам же вдвох самотність - самота

І лише смутки те, що звуть журбою.

Не йди! Не йди! Лишися трішки ще.

Дай мені час - я наберуся сили,

Щоб побороть отой болючий щем,

Коли без тебе упаду безкрило...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.11.2012 17:13  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно!

 25.11.2012 14:31  © ... 

Дякую щиро всім за те, що прочитали і за коментарі.

 25.11.2012 14:20  Андрій Гагін => © 

Дуже гарно! Осінньо-журливо

 25.11.2012 02:52  Деркач Олександр => © 

Гарно написано...журливо...і не хочеться безкрило падати...

 25.11.2012 02:38  Тетяна Белімова => © 

Дуже гарно! Так іноді хочеться зупинити мить...

 25.11.2012 01:29  Марієчка Коваль 

Гарно. Тягнути час,. ну я особисто.. не буду про всіх.. люблю тягнути час, але мужність ще більше втрачаю і біль зростає. Я не знаю, чи в тему пишу, чи правильно розумію, але просто люблю летіти і хай все летить, тоді не встигаєш розпізнати пастки, біль. Це так, як швидко пронести руку над вогнем, й нічого не відчути. А сила повинна сама десь братися по ходу діла))

 25.11.2012 01:04  Каранда Галина 

гарно