28.11.2012 01:35
-
189
    
  2 | 2  
 © Ем Скитаній

КВАЗІВЕРСУС

КВАЗІВЕРСУС 3 частина

Mixt

джокер, або третє кохання.


не переймайся, вона всіх дурить.

потім зникає - взагалі  - ф"ють! і просвестіла повз предмету захвату душі... ха-ха-ха-ха-ха-ха!.. моя дівчинка.

якщо чесно - ти не її смаку. і це дійсно, правда (правда, про яку ми ще згадаємо).


вона віддається першому стрічному...ні!..першому ліпшому, пиячить і трахається на повну катушку - усюди, скрізь, на всьому, з усіма. актрисою грає - талановито грає! - цнотливочку. сором"язливо навіть червоніє від кожного цілунку, мов чорниця. ти, мабуть, це - еге ж?..помітив.

де вона зараз?..

не знаю...

але підкажУ - твоє палке кохання на смітнику століть...

тут я боки рву з реготу! кручуся по килимку з гучним і веселим сміхом -...ти ж хотів як усі її трахнути!.. палко, із пристрасттю... - яка банальність!

але не вийшло - ти невдаха, ти нездар,слабак - прогавив її... ой, я не можу! зараз помру з горя...


але це є реальність - реалізм - правда на межі ідеалу. єдине, що тебе збиває з панталику, так це розчарування і розгубленність...що є ляпасом по твоїм надіям - ляп! і по твоїм мріям - ляп-ляп! і залишаються тобі споглядання спогадів під супровід моєї улюбленої ще з дитинства мелодії... без підстрибу я не можу проспівати її тобі...-

ти зраджений,

ти зраджени,

ти зраджений -

ха-ха!.. - веселі слова, чи не так?..


чудово!

а на що, власне, ти розраховував, загубивши її? -

на раптову темряву? криваві баталії? на вендету? на вселенський бардак, анархію, на хаОс, на безлад у світі? на революції?!.

а, може, на тріумф справедливості у коханні - тобі на втіху сюди додам - у палкому коханні?.. зась! бо палке кохання не буває справедливим - воно найвищий прояв егоїзму - тому що це і є головною умовою для його існування між людьми у часі... ти - згоден?


але у що удивляєшся так? шукаєш відповідей? там, де ти дивишся, їх немає - там не існують відповідальні.

що хочеш побачити, роздивитися там, у пустелі, що ледь освітлена невідомо звідкіль спадаючим світлом? вважаєш, тут спогад твого буття як у долоні? - омана се!

там, у пісках і павутинні лежать зневажливо кинуті іграшки - вони не потребують пояснень і відповідей - вони ясні і зрозумілі тут лише, бо вони у склепі минулого... чому вони саме тут? як гарно, що поспитав про це в мене... - тому що це спогад дитинства і йому пасує самотність. до нього не можна торкатися навіть уявно - спогад цей є те, чого не існує вже, він - минуле, його немає в темряві дорослого буття сьогодення.

але ти помітив себе там і тягнеш гумову руку в дитинство, юність, молодість, в інші минулі світи цікавих чуттєвих пригод і фантазій, в яскраві часи, яких не повЕрнеш ніколи... - ти старієш...он воно що.

ні-ні! не обдуриш мене! о-о-о! тільки не зараз.

ти вже старий, ти ішемічний і рве тебе в шмаття тахікардія... - а все одно тягнешся весь аж, огидний, крізь радість, нудьгу, нудоту і біль до них, туди, в недосяжне. навіщо?! не торкайся своїми старечими лапами чистого світу! не смій!!! турбувати його дорослим світоглядом.

бо там речі одухотворенні і вчні в своїй чистоті і прозорості бачення світу - не брудни, не обруднюй...прошУ тебЕ я. то єдине лишилося світле по тОбі...і рука в тебе, глянь яка - гумова, груба...


...дитяча фотелька, дерев"яний коник гойдається - взад-вперед-вгору-вниз - веселий писк і щасливий сміх - дерев"яна шашка у руці - о-го-го-ех-ха - вперед! у наступ! - обод роверного кОлеса гримить по дорозі, пилить по стежкАм, котиться м"яко по траві, гнутою дротиною женеш його поперед сЕбе все швидше і швидше - все швидше у небі летить паперовий фарбований змій - вітри шумлять у листі, кущах, у вухах - біжиш, трава б"є, лоскоче босі ноги, аж ось - злітаєш у небо з розфарбованим змієм - захват і кохання до світу перемішується із відчуттям краси - солодкий біль огортає душу від першого дотику до ніжного тендітного і жаданого дівочого тіла...поклик природи...


все! досить!

далі вже пішли-поїхали охи, ахи... не треба, залиш то.

залиш те, чого вже не існує. залиш чисте чистим, прошу тебе.

ти бачиш лише приємне. але правди бачити не бажаєш, тобі вона начебто і не існує.

так, я згоден, правда - категорія суспільна, а спогад - власне надбання, інтимне і це є головним для тебе зараз. адже, чим більше часУ сконцентровано для тебе у спогаді, тим привабливішими стають і він, спогад, і світ і це вірно - погане відпадає, забувається. є, звичайно, спогади суспільні, але вони росташовані в іншій площині космічної свідомості - і скільки ж там багна! - тому що суспільність не має інтимності. тому тобі не можливо без спогадів жити і вижити в реальності, у сьогоденній жорсткій і жорстокій правді. бо правда... ото ж, правда - вона многолика!......


ну, що, власне, правда? кому вона потрібна? зі всім своїм брудом, потом і кров"ю, із вічним протистоянням добра і зла та з іншими протиряччями?..

вона, правда - стала, констатуюча, пряма, незламна, незмінна і страшна.

безкомпромісна і потворна.

обурлива, огидна, бридка.

і паскудна, жахлива, ганеббна.

і брудна-брудна-брудна... - як ми. бо грішні. як дама Пік.

якщо до спогаду краще не доторкатися (лише споглядай як святе і світле), від правди тримайся якомога далі. або тікай, біжи від неї як від чуми - живи в сьогоденні сліпо, німотно, глухо і легко, в ілюзіях і в постійному кайфі поверхового бачення і сприйняття сьогочасного світу - сприймай все таким, яким ти в собі його маєш... - живи.

а правда заслуговує лише на зневагу, на презирство, на осуд і знищення.

правда - основа, першопричина в буттєвому ланцюгу, що обплутав і душить людське існування. а саме: правда - вона ж реальність, правда - вона ж гроші, правда - твоє буття, правда - вона ж влада...

всього та й усього - реальність, гроші, буття, влада - чотири кільця в ланцюгу...який коротенький! а як душить... аж лоскотно в шійці мені.

і все це, замітив? на правді нанизане. яка ж вона гАдка! поглянь лишень ось...- адже правда, що ми хижаки, потвори, злодюжки, руйнівники у природі?.. а нам не потрібно це знати! і, тим більше, таке визнавати - і в цьому наша єдина правда і правота... до біса правду!

а завжди поруч брехня - бо тягне правда її за собою. брехня та опушена, а правда обгужена, потім все навпаки - те саме стосовно брехні - і так нині, і так повсякчас, і в майбутні віки.

заради правди вбивають, скуповують, трощать і нищать держави, забороняють, катують і нівелюють нації. і нації стікають кров"ю, зникають, м"яко кажучи, випадають як осад в історію, в спогади людства, в суспільний спогад, обрастаючи брехнею і протиріччями... - з іменем правди у серці, в душі, на вустах.


так-так-так- так-так-так!.. а чим далі, гірше і мені це по душі...

сучасна правда - відверта брутальність і хамство - як я люблю ці слова! бо що може бути реальніше цього?!.

а ще правда - підглядання в прозурку, плітки і "чесна" інформація на замовлення стовпища. слово "чесна" лишив я у лапках умовності - навіщо?.. спитай мене! прошу... умовність дозволяє робити виправлення у часі, виправдатися, допустити таку собі непевність, маленечку похибку - отакусіньку крихітну! - всього не передбачиш, заметелити невеличкий обман в суспільство з причин "неповної обізнаності"... - адже тут гуляють не аби які гроші...задля правди - а в якій цині вона зараз?..

і справу зроблено, і мету досягнуто - начхати на все нам!

ми ж бо у курсі - бізнес робиться на реготі і веселухах, на маренях маніяка і вбивці, на оголені тіла - фалоси нині в фаворі, в великому запиті часу, в цині незбагненній! - на коханні, на збоченні і на сльозах... - на усьому, що приносить нам підглядання й випитування (або, як прийнято зараз казати, ексклюзивні інтерв"ю), плітки і порпання  у брудній білизні (тому і цікава, тому що брудна), на всьому, що ми називаємо "поінформованістю настільки, наскільки дозволили гроші" і т.д.... і то є правда.


а ми називаємо це життям, в якому правда і чорна, і біла, і жовта, червона і сіра, і базна ще там яка...

у правди безліч кольорів і відтінків, яскравість її й колоритність залежить від цінності правди... - ага! грошіки знову... - але найчастіше вона невиразна, невИдима, непомітна і не вловима, залита лайном брехні... свята правда.


до речі, відомо тобі, що тебе розіграли в життя - у шахрайську рулетку у лохотроні ділемою - "правда", чи "зло"?..

там гвалтує політика правду, а злодюжки гвалтують правду політики і промовляють, що та-а-ам десь є компроміс (з обмовкою на компромат) - наприклад, та ж диктатура... брехня!.. хо-хо, ще й яка!


...а ти й досі вважаєш себе розумником, сховався страусом в спогад?.. а тобі не здається, що поза така закликає сторонніх до справи - глянь, як здригаються м"язи у людства... не сміши мене більше ніколи отак...

якщо по серьозному - спогад вже твій тобі не належить, бо він - загальноцивілізаційним став надбанням і тобі, для тебе, в тобі не існує - ти його виголосив уголос, на нього вказав недолугими діями.

ти приречений мучитися у правді з причини свойого прозріння... от, маєш туза офігенного, битого козирем шістки...

о-о-о! - ти оцупок, на якому розсілися владні зади. і, як те не прикро мені визнавати, це твоя правда, реальність прозріння. вітаннячко!..

авже ж, ти - людина! така, як усі, одиниця в суспільстві, звичайнісінька і пересічна. а щодо інших - отих, багатеньких - в них теж є правда, але не така, як твоя - вона інша і для них вона правда своя... як здорово! і як просто! аж дих мені збило в легенях від захвату в тій хвилосохвії правди... тому оце їдеш, трясешся в громадському транспорті - правда ж? як зручно... погоджуйся, визнай реалії.


що за лахи на тобі!?!. копійки рахуєш... кінці з кінцями ледь зводиш у своєму жалюгідному житті - ні! - плазуванні по життю. а вони, он, у грошах, в лімузинах, при владі сильні, значущі в поставі своїй, могутні багатством - вон боги, вони - пахани! радіють життю серед злиднів - тому що існують в інших вимірах і світах - вони як субстанція виснуть над нами. це вони дозволяють тобі тимчасово іще животіти, нюхати квіти, які оце зараз везеш до коханої. їм завдяки ти, взагалі, ще катаєшся в громадському транспорті і незалежний на волі... складаєш владі подяку в умі?.. а, все одно, ти приречений на субтитуцію - з квітами надто примітний...

а вони благодійні - гублять під ноги тобі мідяки ненароком, щоб ти жив, щоб ти вижив у злиднях, в облуді й брехні. бо вважають, що  правди твоєї позбулись - пропили її із тобою, тепер ми разом пропиваємо іншу, чужую якусь там на трьох зрехтували - п"ємо, роспиваєм, нахвалюєм - ах! міцна то яка! і гарна, прозора, гірка і солодка в однОчас... а сп"яну забули, що правда - одна.  однісінька!.. чуєш? закоханий - на всіх вона, правда, одна - вони наші слуги...


...нещасний! в тЕбе ж побачення. навіть зрізав борідку - вона попросила, напевно? і ти поголився. лишив тільки вуса - вони табі гарно пасують, ти наче козак! вона ахне і, безперечно, у захваті буде з тої твоєї прикраси - їй бо до лямпи, яка вона в черзі до тебе... дурепа! ще й цьомнути дасть лиця й вуста свої вельми спокусливі і...небезпечні. а далі - трах-бах...

то вже без мене, я - пас. бо далі йде лірика, спогад, просякнутий небом, теплом, озоном і сяянням сонця, шепотом, сапом і стогоном секса... не для мене ці прибамбаси - мене верне від них, бо я знаю все це і відомо давно...коротше - обридо...

не красою врятується світ, а врятовуючи красу, сам себе світ красою врятовує - це як їжа фізичному тілу для виживання, так для душі наче ліки краса ця уся у коханні, всілякімистецтва і - розум... ото ж, пом"ятай, найвища краса для душі - кохання і...розум!


а, може, то все є гра банальної долі?..

до речі, які ігри ти знаєш іще? багато? одразу отак всі й не згадаєш?..

то слухай сюди - ігри бувають лялькові, музичні, азартні, кіношні і театральні, з людьми, без людей, живі є і мертві, у віртуалі, є як в реаліях дуже реальні, з фішками є і без фішек і так далі усе  в тому дусі... а фініш зАвжди один, простий й зрозумілий, а саме - повітряні кульки й мильнянкові бульбашки лопаються у повітрі наче очі смішинок, а з бульбашками і кульками ти, по калюжі сковзаючи юзом по вуха в багні, вилітаєш в трубу, у нікуди і... - як з"явився у світі ніхто і ніщо, так і лишився ніким поза грою...ух! класно як все це!..еге ж?..


а на мене ти не зважай. я - Мамай і я медитую як Будда отой, що під вишнею мріє собі під бандуру... та не дивись так на мене!.. нехай буде так, як верзеться тобі - я бранець пустот необмежності і самоти, я - невдаха і графоман. і все то було не поезія в прозі,а проза в поезії...тс-с-с-с!..то секрет. і ліра в руках моїх, бачиш?, розбита...а зверху на них, на кусках і відламках, і щепках, розірваних струнах лежить розкладена постіль для мене... я чекаю - твій хід вже, не спи...

...бійся пустунчика купідона.



1996-97рр., 2011-12рр.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.12.2012 19:38  Деркач Олександр => © 

Сильні, суперечливі враження...в цій частині попередні апокаліптичні картини фокусуються на приватний, внутрішній конфлікт із світом...людина не існує сама по собі, їй для щастя потрібна рівновага, гармонія у відносинах з суспільством, взаємність у любові, повага у спілкуванні...ЛГ цього не знаходить, його зраджує кохання, зраджує лицемірне суспільство, яке декларує правду, свободу, рівність, а насправді світом керують гроші... і діалог зі світом переходить у монолог-звинувачення, і цей монолог і стає головним літературним героєм, але суперечливість у тому що кохати треба не чекаючи відповіді, взаємності ( або воно є, або немає), так і з суспільством - не зважаючи на втрату ідеалів залишається Віра, Воля, навіть у обмежених обставинах і просторі, Життя - навіть коли здається що воно втратило сенс, ЖИТИ і ТВОРИТИ в цьому сенс ЛЮДИНИ. і це все я побачив у Вашому творі. З повагою, і дякую, що спонукали мене на ці роздуми))

 28.11.2012 20:13  Тетяна Белімова => © 

Кохання минуло... Гіркі роздуми, спогади, правда життя - залишилися насподі душі...

 28.11.2012 13:59  Тетяна Чорновіл => © 

Третя частина на мою думку найтрагічніше прозвучала... Важко сприймати... І боюся сказати зайве неправильне слово.
Тепер розумію оте Ваше запитання в "Останньому скафандрі"...
Та скільки доль - стільки й світів. І той, що розколовся там, не менш трагічний за цей.
Сподобався Ваш Квазіверсус (чи як там його..)