Фантасмагорія 2
...в ніч сніговія...
...бУло пусто,
бУло тихо навкруги -
вдих та видих
наче крики від нудьги...
чиїсь очі
раптом з"явлені на склі
без обличчя,
чорні вищипи на тлі.
вмить стікли ті очі
фарбою по склу
й позвивались
товстожильними у клуб.
на долівці ж
(чи не долі темний карб?)
між клубів отих
лягла колода карт,
що метеликами спурхнула
і знов
тут же склалася в колоду
під вікном...
а дім дрігвою розстанув
наче сон
і на гриді тій
з"явився
злата схрон -
звідти вилитіли
кулі надувні
(поволоки в них зав"язками
міцні)
і в середині тих куль
були слова:
і маленькі,
і великі,
і як гвалт,
істеричні та лихії,
а то ні,
бУли і розумні...але
більш дурні.
кулі ті ловили,
клали в чорний віз -
аби втіхи задля
хлопав ними біс.
цілили з рогаток
в звільнені слова -
бились у друзки ті
й падали в гріва.
ну, і їх - на вила
й кидали у гній
під виття й веселі
з танцями пісні.
зводили там сцени
помахом руки -
там червоні бились
й чорні павуки -
рев злітав тваринний,
пристрастний з трибун,
з гуком тупотіли,
не жаліли бут.
...і аж ген за обрій
йшли дими од ватр... -
був той у долоні
нечисті театр
в блюдечку мов страва
свіжа, у пару,
над якою плямка
товстогубий Хрум.
і немає сонця,
місяця і зір -
безліч лишень чорних
чавкаючих дір,
в Які метеорно
мов оте сміття
залітали душі
і людські буття.
язиком вилизує
світ наш
клятий біс,
потім світом сплюнув
на галай у плис
й розіпнув мов шкіру
навшир ободини,
почепляв дзвіночки
на роки і днини -
й став давить цей бубон
поглядом очей...
упирі злетіли
з-за його плечей,
дмухнули на бубон
і роздули шар -
зарви поздували,
залишили згарь
і у цій гунадзі
влаштували учт
з шабашем шаленним,
стрибанням в обруч,
що палав в безодню.
пили, їли,зак
завертіли чака
(він завис за гак)
над свинячим колом
з виском упириць,
аж поки не впали
змореними ниць...
лежище смердюче
закрути стихій
попелом накрили
та й змотали в звій -
лантухом, що хлюпав,
змЕли у всесвІт
в далії подалі
од бісовських вік
(в сні ті опустились
тяжко аж до щік,
вії впали в омрак
тисячами пік).
і стихії стиха
крутом завірюх
все байки складали
до бісовських вік.
він хропів у Космос,
наче воду пив,
посміхнувся хитро
(гави не ловив!) -
копитОм як вріже
по гунадзі - блись! -
так, що та їз дзвоном
полетіла вниз.
ще й так сильно й швидко
вилитіла з тьми -
проломила милю
наче тонкий хмиз.
в хату залетіла, впала у вікно -
спурхнули аж карти
з шурхотом ізнов...
...але кинув блискавку хтось,
грім об мур -
похитнувся місяць
й неба абажур.
