01.02.2010 04:54
-
892
    
  2 | 2  
 © Костянтин Хмара

Різдво любові

Душа-то храм, а Бог - то є любов 

Кохання вище сонця пiднiмалось, 

Немов троянда у саду цвiло,  

Iскрилося, святим вогнем палало. 

Смiялось передзвоном кришталю, 

У росах чистих вранiшнiх купалось,  

Тихенько шепотiло - "Я люблю" 

Кайдани зла iз рук моїх знiмало. 

Я нiс його крiзь терни i пiтьму, 

Цвiла любов - свiтилися долонi. 

I зазирали зими у весну, 

Лишалися в її п`янкiм полонi. 

Лилось кохання мов стрiмка рiка, 

Ламало перешкоди i шумiло. 

До рук моїх торкнулася рука- 

Вони перетворилися на крила. 

Дуетом лилося сердець биття 

I в унiсон пiдспiвували квiти. 

Так на землi з`явилося життя, 

З`явилося палати, а не тлiти ! 

Допоки розпускаються квiтки 

I рiки витiкають в буйне море 

Лише любов`ю свiтяться стежки, 

В нiй - сенс життя, в нiй iстина говорить. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.02.2010 22:15  Зіна => © 

я вражена... стільки емоцій... напевне кожен читаючи цей вірш згадує якісь схожі миті свого життя... такі ж прекрасні миті насолоди, миті задовололення, миті закоханості... і просто розуміє, що кохав, кохає або дуже хоче відчути всю повноту цього почуття...
Костянтине, дякую Вам....