04.01.2013 11:05

-

237

1 | 5

 © Ців`юк Марія

Одне життя...

Падає дощ і сонця вже давно не було,

Земля так нібито заснула,

Приймає все що їй належить так спокійно і похмуро...

Ну а яка вона була?

Ніхто вже й не згадає так давно це було.

Коли цвіли сади, коли сміялись діти,

Коли було чого радіти у житті,

А тепер нема…

Іронія вся нашого життя дуже проста і полягає в тому

Що кажуть нам "чого ви так  усе ж прекрасно, пречудово

Ви живете, здорові ситі і не голі, мабуть і все,

А що ви ще хотіли… радійте".

А загадка не в цьому, а загадка в душі,

В любові, у повазі, в спокої, й неспокої, у дружбі.

Не буде цих простих речей ми не живем ми так існуєм

і так не зрозумівши і помрем.

Життя дано людині щоб прожити,

Щоби впізнати світ, а він впізнав тебе

а ми живем у темряві осліплі

з таким банальним і нікому не потрібним своїм світоглядом.

Душа кричить, а крик її ніким ще і ніколи так і не був почутий.

Бо ми не чуєм один одного ми тільки бачим золото яке нас сліпить,

по вовчому з вовками ми живем,

а якщо ні то помирай або ходи над прірвою.

Жорстокий світ,

його таким зробили люди,

а далі вже як буде

може побачимо а може й ні…………

16.09.2010