ЗА МИТЬ ДО СПАЛАХУ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Скраю світанку ніч темінь густу
Скупчує в хмарному неба свавіллі.
Марно, бо ранніх снігів чистоту
Пестять вже доторки сонця несмілі,
Ніжно вгортаючись в марева білі.
Сивий досвітній мороз з вишини,
Поки ще пуп’янок сонця не квітне,
Трусить деревам засніжені сни
В плетиво інею вбрані тендітне,
Мов у шиття крижане тонкошитне.
Ще тільки мить! Зачарована мить –
Й сонячний цвіт спалахне пелюстками,
Бризок відлунням в снігах задзвенить
Іній розшиє злотими стьожками,
Світ заіскрить крижаними казками.
Мить… Поки ж тьмяних снігів напівтон
Сповнює ночі прощання безмовне,
А нерозквітлого сонця бутон
В віття, морозної величі повне,
Стиха вплітає проміння коштовне.
