БЕЗВИМІРНИЙ НОКТЮРН
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Тягучий вимір часу сон таїть
У закутках безвимірної ночі,
І в тактах монотонних розмаїть
Барвистий морок цебенить у очі
Мені.
Пульсують біль задавнені думки
В бездумності захмареного неба,
Маскуються під сяючі зірки.
Хіба була у болю цім потреба?!
Ні! Ні…
Заснути б. Та провин дрімучий ліс
В ту ж мить заманить у безкрилля дике,
А час потоне у криницях сліз
І розучусь літати вже навіки
Вві сні.
Що ж, міряти безмірне в часу грі
Не буду. Ночі марення невдале
Розтало в сплесках ранньої зорі.
Про сон без сну шибки лиш нагадали
Сумні.
