Омела
з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»
Я заварила тобі чай.
Ти будеш з рук моїх омелу?
Ти не сказав мені «прощай»,
Але чомусь вже невеселий.
Між нами – холод і сніги,
Між нами всі зів’яли трави.
Розбити це не до снаги
Вже навіть веснам золотавим.
До чаю тістечок – катма!
Вломи шматочок небокраю!
Між нами третього нема,
Між нами третьої немає.
Повір, я зовсім не Чурай –
Вона варила трунок з рути…
Ти пий, на мене не зважай, -
Он в казанку моя спокута.
Я цього трунку не пила,
Тобі лиш – ніде правди діти, -
Тобі омели налила,
Собі ж – дурманового цвіту.
Ми станемо немов птахи
З крильми зеленими, тонкими.
Розвіються усі сніги –
І холоди впадуть із ними.
Полетимо разом, як в сні,
Без тіла, без думок – лиш душі.
Я не поклонюся зимі,
Але весні вклонитись мушу.
Натягне зимонька саван,
Замовкнуть всі птахи веселі…
В моїх очах буде дурман,
В твоїх очах буде омела.
