19.02.2013 10:35
для всіх
197
    
  4 | 4  
 © Чернуха Любов

Іще стоїш...

Торкаючись плечима синіх ліній

На висоті засніженого даху,

Ступаєш в невідомість, божевільний,

Зрікаючись зв’язку із власним страхом.


Щезають, завмираючи із криком

Істерик малолітніх відголоски,

Театр школи, хтось за руки смикав

І вихованням переймався жорстко.


А вулиці! Як прихисток щоночі,

Щедріших педагогів не буває!

З тюремних вікон - небо, ледь молочне,

Матрац під ліжком видається раєм.


Важке нестерпно, висотою тисне,

Хоч вільне, недосяжне, синє небо,

Дивитись в нього хочеться, навмисне.

Іще стоїш? Не рухайся. Не треба.



м. Кривий Ріг, 2013р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.02.2013 15:20  Тетяна Чорновіл => © 

Важкий вірш! Ота грань між ТАМ і ТУТ... Що можемо порадити тим, хто побував на тій грані???? Вірш спонукає до роздумів

 19.02.2013 13:20  Володимир Пірнач => © 

Класний текст.
Сподобаолось.
Плюсую.

 19.02.2013 11:57  Деркач Олександр => © 

Гарний вірш. Невідомість ТУТ, а ТАМ все відомо...залишаючись тут, ще можна все в деякій мірі виправити...