ПОСЯГАННЯ НА ВЕСНУ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Кажуть, вже весна, та в мене
Хтось поцупив нишком крила…
Є у цьому щось знаменне,
Щоб і в думці не посміла
Посягнути на летюче.
Крізь буденну веремію
В прірву час повзе гнітюче,
А злетіти – не зумію.
Так і треба. Більше в долі
Злету я не вимагаю.
Нащо ці протести кволі?
Все ж… Покаюсь – посягаю!
На нічне багатство тиші,
Що дзвенить у росах лунко,
На світанки найніжніші,
На вишневий смак цілунку!
Посягну на хмарне небо,
Дощ між крапель самотини!
На казкові сни про тебе!
На очей твоїх бурштини!
На розлуки смак, що в каві,
Сподіваннями щеміла!
На слова твої ласкаві
Посягаю… Як я сміла!
Хай вважатимуть смішною!
Це безкрилля доконало!
Ввись! Ривок!…
Лише луною
Дно холодне застогнало.
