04.04.2013 21:36
для всіх
269
    
  6 | 6  
 © Тетяна Чорновіл

ДОРОГОЮ РВУЧКИХ ВІТРІВ

ДОРОГОЮ РВУЧКИХ ВІТРІВ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

Іду… Шмагає вітер по лиці,

Рвучким завзяттям шарпає свідомість

І зводить біль думок на манівці,

Лишивши пустоту весни натомість.


Куди я йду?.. Не знаю до пуття.

Поміж провин терновими кущами

В вітрів пірнаю пізнє каяття,

Покроплене холодними дощами.


Вже скоро… Скоро цій дорозі край!

Аж з ніг збиває вітряна навала!

Від страху, серце, так не завмирай,

В тобі я найдорожче заховала.


Ой, не згуби… Весну гірку в думках

Тамує трохи присмак самотини.

Рвучкі удари вітру по щоках

Болять, мов ляпас рідної людини.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.04.2015 01:30  Зельд => © 

Читаючи вірш, неможливо не аналізувати своє життя, свої тернові кущі... останні два рядки дуже вражаючі...

 05.04.2015 18:31  Богдана Копачинська => © 

Доторкнулось до душі. Сподобалось.

 05.04.2013 17:18  Світлана Рачинська 

Глибоко))) Болісно)))Чудово)))

 05.04.2013 01:15  Наталія Сидорак 

Рвучкі удари вітру по щоках
Болять, мов ляпас рідної людини - зачепило аж за душу))) Дуже гарно сказано.

 04.04.2013 22:23  Деркач Олександр => © 

Дуже сподобалось, відповідає настрою...каяття така штука, що потребує вчасності, а вітри як завжди не вчасні...

 04.04.2013 21:59  Віктор Насипаний => © 

Хоч і добре пишете, але чомусь сумно. Де весна?

 04.04.2013 21:20  Чернуха Любов => © 

такий біль, навіть неочікувано, Ваші вірші завжди більш теплі, а цей точно як ляпас....

 04.04.2013 21:04  Каранда Галина => © 

емоція передана неперевершено...