Людина, яка боїться сонця
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Я йду від сонця. Я біжу від нього.
Воно таке палюче, як любов, -
Мого коня спиняє вороного
І розганяє задубілу кров.
І манить, манить, ніжно в росах грає,
Золотить хмари, воду і гілки…
А я від сонця голову втрачаю,
Біжу, біжу у темінь навпрошки.
Я, може, біль не хочу пробудити,
Боюся світла, променів, пісень!
Без сонця я не можу зовсім жити,
І з ним не можу – навіть в сірий день.
Я йду від сонця. Я біжу від нього.
Воно пекуче й ніжне, як любов…
*****
Міражиться запилена дорога.
Тече із рани розігріта кров…
