В кав`ярні
осіннє...
в кав`ярні
загублені містом
в самотності я і осінь...
спливає захмарена днина
у сутінках мжею у млості.
і пісня бурхливого вітру
у кроні старого клена
як сповідь безмежна в зажурі
відлуннями в сьогоденні,
в якому мелодія тиха
вплітається в віти крони
задумливим сумом
наче
хтось грає на саксофоні.
і зустрічі тут як прощання,
і многоголосий гомін,
і за філіжанкою кави
раптовий
і щемний спомин.
авта у дощу відзеркальні
в калюжах,
вітринах мокрих,
на хідниках малолюдних
обпалого листя охра
в асфальті
неначе у часі
минулого дивні миті
веселого теплого літа
і ніжного в квітах вітру.
виходжу з кав`ярні у вечір,
в холодне
забуте місто,
в обійми похмурих вулиць
під дощик,
що шепіт пісні.
ховаюся під парасолю -
цілує обличчя осінь
байдужа
немов самотність,
у волі що змерзла зовсім...
