СЛІПЦІ
Різнилися.
Ланцюгом простували,
не злилися.
Поводир в них один
і з усіх
Два, від гурту незрячих,
відбилися,
Вже не чули натомлених ніг,
На нічліг до господи
просилися.
Молилися,
Не на світло від свічки,
що лилося-
На тепло,
що від неї ішло.
Дві постаті,
Худі, неначе шкірою
Обтягнуті хрести,
та в серці з вірою,
Із бородами,
довгими та сивими,
Немовби дві примари
тихо випливли,
З кутка у хатніх сутінках.
Не плакали.
Їх очі ніби матові-
не кліпали
І свічка скоро скапала,
З каліками
надумала погратися з сліпцями -
згоріла,
Залишила тільки плями.
Мовчали.
Старці память свою воскрешали
в тишині,
Кожен згадував роки свої;
Молодії,
юнацькі літа,
Коли сила в запястях була,
По Дніпру,
як на Чайках ходили,
Як під Зборовом ляха побили,
Як попали в неволю,
галери,
Та, як побратими померли.
Проклинали
оба свої долі,
Як тікали з тяжкої неволі,
Ланцюги
до галери прикуті:
-``Краще було померти у полі!``
Та й поснули оба, на покутті.
Снилося...
Ніби сонце над першим
схилилося,
Гріло тіло й обличчя теплом,
Вже горіло усе і пекло,
І знялися вогняні жарптиці,
Прилетіли,
клювали зіниці,
Осліпили.
Очі зїли.
Покричали
і геть полетіли.
Світилося...
Каганцем уночі,
ворушилося,
(так убогому другому снилося)
Билися...
Поміж гори
зміюкою вилася,
В ніч із лісу,
очима світилася
Вовча зграя-татарська орда.
Обступили...
А трупів- гора!
Мішають шаблюці рубати,
В очі смерті козак загляда.
Рубанув!-
Все...
Повік не підняти.
Ще у полі стояла роса,
Сонця диск піднімався
й мара
Розбудила
і до козака
Підійшла,
прилягла,
говорила:
-``Хочеш жити?`` -спитала вона,
-``Віддай очі мені...``-шепотіла,
Мурдувала,
пекла,
Його очі взяла,
Покрутилась,
Крові свіжої трохи напилась,
Потім-
вгору знялась
і совою
Кудись полетіла.
Стогнали.
Худі руки вві сні простягали,
Може, долі свої, доганяли?..
10.04.09
