О, Доле…
Вплітався в локон твій пелюстям цвіту -
В тобі я розчинявсь, як у весні.
Торкавсь долонь твоїх плодами літа,
А в осінь падав листом в твої дні.
Зимою ж був скрипучим сніжним слідом...
Снив тьохком й щемом я на серця дні
Твоєго, моя трепетносте ніжна,
Тендітносте всіх квітів й зелен трав.
Ти, ноче зореока моя, грішна -
Осяйна в сріблі місячних оправ.
О, Доле, мені послана Всевишнім -
Укотре я в тобі воскрес й пропав.
