Елегія з фортепіано і хамелеоном
з рубрики / циклу «Таємнича ніч»
Зачерпнулась хвилею людською.
Думала – вода. Лишились рани.
Руки, неціловані тобою,
Вже відвикли від фортепіано.
Наче зачепилась перепона,
Пальці затягла у білу сітку….
Друга я свого, хамелеона,
Вранці знову випустила з клітки.
А тепер весь день його шукаю,
Вже на білих пальцях – біла втома…
Він міняє колір свій, - я знаю, -
І тому завжди – як в себе вдома.
От ходжу в кімнатах, як в печері,
Чи шукаю ящірку, – чи спокій.
Тільки раз на мене із портьєри
Подивилось водянисте око.
