Мисливець за серцями
з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»
Забилось… Затихло… Як пташка в золоченій клітці….
Припала очима до білого згину руки…
Ти гарно, мисливцю сердець, розставляв свої сильця –
Тепер твоїй жертві нема куди більше іти.
Так рідко буває, - от, знаєш, в істериці б’єшся,
А потім – так тихо… І тепло… І хороше так…
Чого ти, юначе, над серцем нещасним смієшся?
Не думай, мисливцю, що це – вмиротворення знак.
Воно вириватися буде ще цілі століття,
І битись ще буде – не бачив такого ти ще!
А потім подивлюсь востаннє на тихі суцвіття –
І замкнене серце вологою кров’ю стече.
Ти ж випустиш серце? Любові ти так не доб’єшся,
Спокою не матимеш зовсім на цілій землі.
Чому ти так гірко над волею серця смієшся?
У тебе всі руки по лікоть – в серцевій крові.
