ПРО СЕРЦЕ, ЩО УПАЛО У ТАЗІК
Продовження теми Олі Стасюк "СЕРЦЕ"
Така любов була важка до неї,
Що цілу ніч, як каменяр, трудився.
Аж раптом ранок. Я у часі заблудився.
Вмиватись треба. В тазік нахилився...
І серце випало у тазік.
Судомить біль, а серце калатає.
Вода хлюпоче краплями у небо.
Та я її аж по цю мить кохаю,
Хоч серця вже нема. Нема й не треба!
Дивлюсь на серце на своє, на рідне.
Яке ж воно заморене, гаряче!
Кипить вода, а я кохаю, аж не видно
За паром сліз. Хоча у тазік плачу.
Якби про кожну надривати серце
І рвати пути, що тримають душу,
Земля була б устелена серцями.
Чоловіки були б не люди - просто тушки.
Та так воно і є!
Та так воно і буде.
Так-так,так-так, так серденько моє?
Умився з серцем,
Знов засунув в груди.
