ЗАХМАРИЛО...
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Захмарило, і неба вишина
Наповнилась летючою водою.
Моя ж вода текучістю простою
Убрід все манить досягнути дна.
Туманна плинність хмар, як і думок,
Відбитком миті борсається в хвилях,
Згубивши сенс в затрачених зусиллях
Закрити дике серце на замок.
Женуть імлисту череду вітри,
Ген аж за обрій у краї незнані,
А сонце коливається в тумані
Й жаринки в воду струшує згори.
Збагнути неможливо в поєднанні
Той стан води леткий, як стан душі.
Зібралась сумувати я в вірші…
І вийшло б, та… розтанула в тумані.
