"…Він - злякавсь…"
Так сталося,
Що стала не потрібна
Йому ні ти, ані твоя любов.
Дізналася...
Сказала: "- Я - вагітна...",
А він же відкупитись був готов.
Задумалась...
Та побоялась Бога!
Спливали у терпіннях місяці.
Ледь стрималась...
А він забув дорогу,
Вже іншої стискав долонь в руці.
Пронизливо
Тиснуло в серці. Билось
Під ним маленьке серденько - стук-стук.
Принизливо
На тебе всі дивились.
...Діждалась перших материнських мук.
Малесенькі
Ті рученята й ніжки
І очка, наче ґудзички... Всміхнувсь!
"- Ріднесенький,
Не бійся, самотужки
Ми впораємось... Татко? Він - злякавсь..."
Пояснення
Йому й собі давала.
Одного дня ваш татко об"явивсь
З осмисленням:
"- Прости..." Та ти прогнала:
"- Йди геть сказала й більше не вертайсь!"
А він усе ж
Навідувавсь. Дарунки
І іграшки приносив. Батько все ж...
"- Ти купиш все,
Не купиш лиш стосунків
Тих, що були колись, не повернеш."
І ось уже
Синочку третій рочок
Зозуля накувала навесні.
Вже їсть драже
І скоро йде в садочок.
Прийшов... Ти замість, щоб сказати "НІ!" -
Дозволила
Із ним піти гуляти
І поглядом провела крізь вікно.
Розгублена...
Звідкіль могла ти знати...
Сів за кермо він, випивши вино.
Його тоді
Ти бачила востаннє
Живим: додому мчали... ДТП!
У тій біді -
Три смерті, три прощання.
Син - мертвий, батько ж десь живе й тепер.
