Самотні сни і пам"ять біла…
Була ковтком ти свіжого повітря
В житті його, єдиним тим ковтком...
Тепер душа із півдня віє вітром,
А тіло у землі знайшло свій схов.
Була ти світла джерелом, що гріло,
Тепер лиш проливаєшся у сни
Його самотні і у пам"ять білу.
Він не забуде тих очей ясних.
Колись до тебе також він полине,
Як ще одне зростить собі крило -
Крізь осінь, вслід за клином журавлиним,
Туди де ти і де завжди тепл́о.