Дебелий Леонід Семенович Падала зірка
Падала бризками зірка як сполох,
Дихала жаром, палала вогнем,
Вершником мчала завзято і охляп
Чи то, як пломінь, гарячим конем.
Ніч споглядала у подиві сяйво,
Не розуміла: навіщо це все -
В небі горіла, сміялася барвно,
Там би і згасла - ніщо ж не спасе...
Зіркою бувши, цього що замало?...
Вічне питання і вічна борня…
Хочеться ще раз, нехай і востаннє
Сили зібрати й згоріти дотла…
19.08.2013 12:01 Деркач Олександр => © |
 Дуже гарно |
17.08.2013 12:28 Тетяна Чорновіл => © |
 Зоряна поезія! Стривожена якась, революційна! |
17.08.2013 09:18 Тадм |
 класно |
16.08.2013 17:18 Ірина Затинейко-Михалевич |
 дуже-дуже ніжне плетиво слів...як ми всі прагнемо часто горіти, як ті зірки - до тла...хоча й боїмось... |
16.08.2013 14:22 Ем Скитаній => © |
 ще в дитинстві ходив до обсерваторії, до ми ночами спостерігали за метеоритними дощами...- видовище не перевершене!..оце пригадав, читаючи Ваш чудовий віршик...судячи з опису, то, певно, |
16.08.2013 13:29 Каранда Галина |
 класно. |
16.08.2013 13:24 Олена Вишневська |
 Ох, як красиво! |
16.08.2013 11:50 Світлана Рачинська => © |
 Сумні рядки. Хочеться вірити, що коли все перегорить - переродиться хоч в одну мрію, що здійсниться)...І Вам цього бажаю!!! |