Он випливають з марева примари...
Он випливають з марева примари.
Свідомість спека паморочить знов.
І у ночі насняться знов кошмари
В таку задуху… Й комарі п`ють кров…
З базарів полуниця вже зникає,
Старішає картопля молода…
Людина, кажуть, до всього звикає.
Чому ж тоді я осінь вигляда?.
Її з початку серпня я чекаю,
Готуючись до зустрічі завчасно,
Коли занурюсь в хвилі водограю
Із радості і суму одночасно.
Коли відчутна зранку прохолода.
Коли в річках темнішає вода.
Від листя, що жовтіє, насолода,
Неначе осінь в очі загляда.
Птахи, хоч і не так, та ще співають.
І сонце мов втомилось землю гріти.
І павутинки де-не-де літають.
І пелюстки свої скидають квіти.
Й дітей уже дратує все частіше
Нагад щодо школи, від батьків.
Відпочивати, ясна річ, простіше.
І тут я розумію дітлахів.
Але усе це відступ від бажання
Розповісти про дивне відчуття,
Яке назву я "осені чекання",
Коли в душі й на серці сум’яття.
Коли слова римую дуже легко.
Коли вірші із речень я складаю.
"Дивак" – сміється в спину може дехто.
Та я йому образ не закидаю.