А табурет стояв, немов приклеєний

Чотириніжжям до підлоги. Це

Такий сарказм, така тонка іронія,

Це – не щастить, бо не висить тільце,

Бо економлять десь на виробництві –

Мотузка не за ДЕСТом – за ТУ, 

Тому і не висить забута принцем,

А сльози витирає у кутку.

А Він дивився, з піднятою дланню

Різографом набитий на картон,

Як горе по щоках разом із тванню

Із серця вимивають моветон.

А Він стояв двокрилим за спиною

Віконним сонцем виривав з-під криг

ЇЇ життя, у вічність довжиною,

І шепотів: «Я встиг! Я встиг! Я встиг!»

27.07.2013