Лід
Льоду холодного ти накришив повну чашу по вінця сьогодні.
Їж! Замерзай! Пробирається холодом серце, німіють вуста.
Нащо теплом проганяв осінь, кваплячись витекти напередодні
Річкою з диких джерел мого жару і зникнути десь у безодні?
Хутко рвонув, наче вітер. Займуться, як сіно, я думала, сподні.
Шкода. Та ніч, що дарована небом, була не така, не проста.
Ти шолудивим собакою, хвіст підібгавши утік, як з вольера,
Потім на місяць тихенько і жалібно вив. Не дістав до небес!
Здалеку байдуже зорі дивились виставу з нічного партера,
Дивний сюжет, наче взятий з класичних комедій самого Мольєра.
Мертво стояла на коврику з листя ні жінка твоя, ні химера,
Наче сміття, розгортала все сказане. Я ненавиджу тебе!
