12.09.2013 12:46
для всіх
319
    
  3 | 3  
 © Ірина Червінська-Мандич

Ми

(дилогія)

І


Заручники завжди мовчать,

Раби ілюзій марновірства – 

Підков на драбині – 

Це ще одна причина, щоб

Заробити горб,

Вгинаючись,

Звихаючись

Перед тими, хто перел не гідний,

Хоч і солідний

На вигляд, а на смак соленіший

Від мертвого моря. Видніше

Завжди тільки жирафові, бо

У нього велика шия, їй-Бо!

19.07.2013.

ІІ


Ми – пасажири покинутих станцій,

Завсідники електричних кав’ярень.

Ми – не прихильники «масових танців»,

Сонного сяяння в співі гітари.


Стоїки всіх катедральних ілюзій,

Вкраплення супермаркетних масовок,

Ми не крокуєм протестом по смузі,

Нам правильніший обладнаний сховок.


Ми нічогенько не знаєм про Ніцше,

Правда із Фрейдом у мозку ночуєм,

І почергово заповнюєм ніші:

Воїн-Бандера, політик-Валуєв.


Ми вже давно не вирощуєм гречку,

Ніби-то зрячі, та якось розкосо.

Тягнем на плечах вантаж суперечок,

Чи актуальне ще для курей просо?


16.08.2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.09.2013 13:27  Наталія Сидорак => © 

Сильно! перші два катрени другої частини дилогії - дуже сподобалися! Плюсую

 13.09.2013 10:38  Тадм 

другий сподобався

 13.09.2013 04:58  Деркач Олександр 

сподобався, цікавий текст, оригінально

 12.09.2013 16:10  99,9 по фаренгейту => © 

люди, люди...второй напомнил легенду о гамельнcком крыcолове