Ми
(дилогія)
І
Заручники завжди мовчать,
Раби ілюзій марновірства –
Підков на драбині –
Це ще одна причина, щоб
Заробити горб,
Вгинаючись,
Звихаючись
Перед тими, хто перел не гідний,
Хоч і солідний
На вигляд, а на смак соленіший
Від мертвого моря. Видніше
Завжди тільки жирафові, бо
У нього велика шия, їй-Бо!
19.07.2013.
ІІ
Ми – пасажири покинутих станцій,
Завсідники електричних кав’ярень.
Ми – не прихильники «масових танців»,
Сонного сяяння в співі гітари.
Стоїки всіх катедральних ілюзій,
Вкраплення супермаркетних масовок,
Ми не крокуєм протестом по смузі,
Нам правильніший обладнаний сховок.
Ми нічогенько не знаєм про Ніцше,
Правда із Фрейдом у мозку ночуєм,
І почергово заповнюєм ніші:
Воїн-Бандера, політик-Валуєв.
Ми вже давно не вирощуєм гречку,
Ніби-то зрячі, та якось розкосо.
Тягнем на плечах вантаж суперечок,
Чи актуальне ще для курей просо?
16.08.2013
