Я крізь твоє життя бреду, як Маґдалена,
Через усі порти, прихилля і станиці.
І яблуневий сад сподівано насниться,
Де юність ще така прозора, кришталева.
Пряду кужіль подій – танцює веретено,
І в комині вогонь похрупує дровами –
Так неосудний час ласує диво-днями,
Коли усе було уперше і знаменно.
Я виганяю всіх з душі, як Пенелопа,
І ритміка Сапфо насіялась у серці –
Не стихне, не засне те гейзерове скерцо,
Не стерла марнота ще пам’яті акрополь.
І, може, ще якось переплетуться ріки,
Причалить у порту заблудла каравела,
Та кожного своя нить Аріадни вела,
І пильно стережуть за спинами злоріки.
14.09.2013.
