Осінь
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
чомусь при написанні згадалися "звомплені душі" Т. Іваніва
Про що ти плачеш тихо під вікном?
Про що ти шелестиш опалим листям
Й розхристаним калиновим намистом?
Жбурляєш нащо сірим неба дном?
Від крапельок бездушного дощу
Чекаєш що? В безликім хмаровинні
Ти прихисток шукати не повинна…
Заходь погрітись. Я тебе впущу.
Закльовані всі клаптики небес
Фракталами воронячої зграї…
А ми давай тихенько вип’єм чаю
З окрайцями прихованих чудес.
Не плач, не плач ти під моїм вікном…
Хоч ми з тобою, знаєш, трохи схожі, -
Рахуємо на пальцях дні погожі
Й латаєм душу звомпленим листком.
Лубни, 21-22.09.2013, ніч, дощ.
