Туга за вітчизною
Марина Цвєтаєва Вільний переклад
Ця спрага рідного! Давно
Всіма вже викрита морока!
Однаковісінько одно
Де цілковито одинокій
Буть, по яких горбах самій
Брести із кошиком базарним
В дім, що й не знає, що він мій,
Як лазарет або казарма.
Однаково поміж яких
Лиць їжитися полоненим
Левом, з оточення яких
Людей буть вигнаним – напевно -
До себе, у окрем чуттів.
Ведмедем білим без льодини
Де не ужитись (жаль і слів!),
Приниження – мені єдино.
І мовою не спокушусь
Батьків, слів покликом відвічним.
Якою - байдуже - чомусь
Незрозуміла буду стрічним!
(Цим читачем, газетних тлінь
Споживачем, пліток, як сміття…)
Двадцятого століття - він,
А я – до всякого століття!
Як стовп, завмерши на землі,
Усе – однакові у тиші,
Усе – однаково мені,
А, може, ще однаковіше.
Колишнє – найрідніш всього.
Ознаки з мене всі, всі мітки,
Всі дати – вітром мов, змело:
Душа, що виникла десь звідкись.
Так край мене не уберіг
Мій, що і найзіркіший сокіл
У просторах душі - повік!
Не взріє родимки доокіл!
Всяк дім чужий, всяк храм без душ,
Усе – однаково, єдино.
Допоки по дорозі – кущ
Встає, а надто - горобина…
---
Тоска по родине! Давно
Разоблаченная морока!
Мне совершенно все равно —
Где совершенно одинокой
Быть, по каким камням домой
Брести с кошелкою базарной
В дом, и не знающий, что — мой,
Как госпиталь или казарма.
Мне все равно, каких среди
Лиц ощетиниваться пленным
Львом, из какой людской среды
Быть вытесненной — непременно —
В себя, в единоличье чувств.
Камчатским медведём без льдины
Где не ужиться (и не тщусь!),
Где унижаться — мне едино.
Не обольщусь и языком
Родным, его призывом млечным.
Мне безразлично — на каком
Непонимаемой быть встречным!
(Читателем, газетных тонн
Глотателем, доильцем сплетен...)
Двадцатого столетья — он,
А я — до всякого столетья!
Остолбеневши, как бревно,
Оставшееся от аллеи,
Мне все — равны, мне всё — равно,
И, может быть, всего равнее —
Роднее бывшее — всего.
Все признаки с меня, все меты,
Все даты — как рукой сняло:
Душа, родившаяся — где-то.
Так край меня не уберег
Мой, что и самый зоркий сыщик
Вдоль всей души, всей — поперек!
Родимого пятна не сыщет!
Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,
И все — равно, и все — едино.
Но если по дороге — куст
Встает, особенно — рябина...
