Коли кохання помирає знов
Й розлука ділить навпіл цю любов
Ми знову повертаємось туди,
Де перший раз зустрілись восени.
Кудись невпинно їхали таксі
А ми, занурившись у спогади сумні,
Казали один одному: «Кохаю… ти прости»
Ти залиши мене, пробач.
Я знаю, сумно, ти не плач.
Та іноді кохання спить його не можна пробудить
Я знаю, важко буде нам,
Як будем жити різним ми життям
Але і разом нам не буть.
Багато сталося і цього не забуть.
І знову сумно. Згадую тебе…
Твої обійми гріють не мене.
Наше кохання вже не об’єднать
Але воно живе.
Ми розірвали його на шматки
Один живе в тобі, другий – в мені
І спогад крає душу знов і знов…
Навіщо власноруч убили ми любов??