30.10.2013 12:30

18+

327

5 | 5

 © Ганна Коназюк

Стрибок

Він підіймався й падав. І укотре

Так намагався скинути ярмо.

Чиїсь думки збивають з ніг і з толку,

Чиїсь слова утворюють багно.

Їдку насмішку викинув із вуха,

Обличчя втер від погляду-плювка.

Тоненький голос свого глузду слуха

І знову лаштувався до стрибка.

Стрибка у безвість, в незнайоме плесо.

Де дна не видно, лише каламуть.

Але не страшно, головне, звільнитись

І вберегти людську первісну суть.

Та мов зелена муха пролетіла

Чужа мерзенна і брудна хула.

І, як ведеться, вона раптом сіла

На купиську словесного лайна.

Він ледь не став ногою в ту гидоту,

Але зібрався у останню мить

І відштовхнувшись, якось з розвороту,

Збагнув не зразу те, що він летить.

Летить не вниз, а вверх і дуже стрімко.

Маленькі стали плесо і багно.

Усе нікчемне стало непомітним,

Лиш пламенів вогнем його стрибок.

30.10.2013