Владислав Ходасевич "ПЕРЕД ДЗЕРКАЛОМ"

Я, я, я. Що за дикості слово!

Невже справді он той - це є я?

Хіба мама любила такого,

Напівсивого, жовто-блідого,

І всезнаючого як змія?

Чи ж хлопчисько, в Останкіні легко

танцював що на дачних балах, -

Це все я, той, хто відгуку злетом

Жовторотим вселяє поетам

Лиш відразу та злобу і страх?

Хіба той, хто в нічні міг дебати

Всю завзятості скликати рать, -

Це все я, той хто, можна сказати,

У трагічності мови набатів

Жартувати навчивсь і мовчать?

Врешті - так і завжди в середині

Неминуче земної путі:

Від нікчемних причин – до причини,

Вже й дивись – заблукав павутинням,

І своїх же слідів не знайти.

Так, мене не примара очима

Під паризькі дахи привела.

І Віргілій десь зник за плечима, -

Тільки є Самотина – в дитинній,

Терпкій правді оправного скла.

................................................................

Владислав Ходасевич

ПЕРЕД ЗЕРКАЛОМ

Nel mezzo del cammin di nostra vita.

(На середине пути нашей жизни (итал.)

Я, я, я. Что за дикое слово!

Неужели вон тот - это я?

Разве мама любила такого,

Желто-серого, полуседого

И всезнающего как змея?

Разве мальчик, в Останкине летом

Танцевавший на дачный балах, -

Это я, тот, кто каждым ответом

Желторотым внушает поэтам

Отвращение, злобу и страх?

Разве тот, кто в полночные споры

Всю мальчишечью вкаладывал прыть, -

Это я, тот же самый, который

На трагические разговоры

Научился молчать и шутить?

Впрочем - так и всегда на средине

Рокового земного пути:

От ничтожной причины - к причине,

А глядишь - заплутался в пустыне,

И своих же следов не найти.

Да, меня не пантера прыжками

На парижский чердак загнала.

И Виргилия нет за плечами, -

Только есть Одиночество - в раме

Говорящего правду стекла.

18-23 июля 1924