Олександр Блок "Незнайомка"
По вечорах над ресторанами
Повітря дике, тіней рух,
Керує окриками п’яними
Весняний і розтлінний дух.
Ген вдаль над пилом сивим вуличним,
Над нуддю вилощених дач,
Ледь золотиться вензель булочний,
І десь дитячий чутно плач.
І кожен вечір, за шлагбаумами,
Заламуючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами
Досвідчені жартівники.
Над озером весла звук стишений
І враз жіночий чутно виск,
А в небі, всім давно утішений,
Бездумно покосився диск.
І кожен вечір друг незраджений
У склянці видивом зорить,
Терпким цим трунком, Вакхом знадженим,
Як я підкорений в цю мить.
А поряд край сусідніх столиків
Лакеї заспані стирчать,
І п`яниці з очима кроликів
«In vino veritas!» кричать.
І кожен вечір, в час призначений
(Чи то лиш сяйво-блиск у сні?),
Дівочий стан, в шовках, небачений,
В туманнім мріється вікні.
І повагом, іде між п`яними,
Завжди однісінька-одна,
Пливе у пахощах туманами,
Сама сідає край вікна.
І віють давніми повір′ями
Її пружинисті шовки,
Убір із трауру пір`їнами,
І в перснях пальці всі руки.
І дивно близькістю закований,
Дивлюсь за темну я вуаль,
І бачу берег зачарований,
І зачарований кришталь.
Глухі секрети мені ввірені,
Чиєсь це сонце у вікно,
І всі душі моєї звивини
Терпке пройняло знов вино.
І пір`я страуса похилене
В моїй спливає голові,
І очі - неба синь окрилена
Цвітуть на дальній стороні
В моїй душі лежать коштовності,
І ключ належить лиш мені!
Я згоден, п`яне ти страховище!
І знаю: правда у вині.
.........................................................
По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.
Вдали над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.
И каждый вечер, за шлагбаумами,
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.
Над озером скрипят уключины
И раздается женский визг,
А в небе, ко всему приученный
Бесмысленно кривится диск.
И каждый вечер друг единственный
В моем стакане отражен
И влагой терпкой и таинственной
Как я, смирен и оглушен.
А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!» кричат.
И каждый вечер, в час назначенный
(Иль это только снится мне?),
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.
И медленно, пройдя меж пьяными,
Всегда без спутников, одна
Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.
И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.
И странной близостью закованный,
Смотрю за темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.
Глухие тайны мне поручены,
Мне чье-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.
И перья страуса склоненные
В моем качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.
В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
24 апреля 1906, Озерки
