Маргарита Проніна Корозія міста
Корозія доїдає місто.
На все про все – небагато часу.
А потім – знову руїни
І витрушування запасів.
Місто міняє лиця,
Втомлене – на ошатне,
Ніколи йому не спиться
Крізь життя марнотратне.
А я сидітиму біля річки Либідь,
Добре, що їй не знати історії,
Читатиму книгу про сіру сирість,
Вірші виживають – як мікросповіді.
Міняється… Гоне вітри за далечі
Місто больне наїжачилось лускою,
«Вибач нам нашу огиду до калічів…», -
Просить Тереза, втираючись хусткою.
24.11.2013 17:04 © ... => Марієчка Коваль |
Якось у мене не виходить писати щось веселе, як не силкуюсь. Напевно, сумні констатації виводять мене на творчість, роздум, а все інше-не фіксується, а більше-проживається просто. |
22.11.2013 16:41 Тетяна Белімова => © |
 Про Либідь сильно... Сирець теж у подібному жалюгідному стані колектора... |
22.11.2013 01:18 Марієчка Коваль |
 відчувається сум у ваших творах, геть жаль чомусь не так місто. як відчуття оці такі. чому і як. |
21.11.2013 16:41 Тетяна Чорновіл => © |
 Болючий вірш! Сама переймаюся нещасною долею Либідь! Духовна каліч призводить до калічі планети... |
21.11.2013 09:05 Деркач Олександр |
 цікаво... |
21.11.2013 02:51 Каранда Галина |
 сподобалося витрушування запасів і огида до калічів. |