Піду поговорити із драконами
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Піду поговорити із драконами.
Тут недалеко: із вікна – і вниз.
Сьогодні усі мрії відсторонені,
І місяць в небі блазнем завис.
Зима – дивись! усі дахи завіяло,
Не видно навіть в пуп’янках весни.
Ми всі колись розплачуємось мріями
За ті щасливі і невинні сни,
За те кохання, зібране по крихточкам,
За ті серця, які любили ми…
Бо кожна мрія, як тендітна квіточка,
Не витримає натиску зими.
Бо хуга ж недарма це все завіяла,
Спинила навіть простір, душі, час…
Ви через в драконів не повірили,
А я повинна вірити у вас?!
Вони не в Камелоті і не в Збаражі,
І не згубились в часовій дірі.
Мої дракони, знаєте, реальніші
За всіх людей на білій цій землі.
Але й вони зимою відсторонені,
Бо надто переповнені добром.
Піду поговорити із драконами,
Вони мене чекають за вікном...
