А нас полічили. Цинічно. Із усміхом.
Ми мусимо мерзнути, плакати поспіхом,
Довбати бруківку і мізки кричалками,
Між чаєм-канапкою шитися скалками.
Ми мусим тікати, бо ті – зазомбовані,
Котрі в потойбіччі, а ми, як обпльовані,
Полишені світом на самість і спротиви.
Та ж не камікадзе, не ему, не готи ми,
Ми любимо жити без понту, без злочину,
Щоб не видирали із рук наших вотчину,
Щоб очі на смерть закривали нащадки нам
В родинній постелі, а не замовкать од ран.
Ми маємо право на ночі і білі дні
Удома, з сім’єю, а не на оцій війні.
30.01.2014
