Помийна терапія

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

Захворів дід, от біда,

Баба мовби заводна,

Бігає туди-сюди,

То поїсти, то води.

Дід у очі заглядає,

А той важко все зітхає,

Їжа геть не до смаку,

– Дайно, бабо, перваку.

Апетит десь геть пропав,

Може вже мій час настав,

Сльоза в баби покотилась,

Чого з дідом все сварилась?

Взяла пляшку – закропився,

Гарно спати завалився,

Баба в хлів, а дід за діло,

Ожило уже все тіло.

Вип’є – спить, тільки хропе,

Баба своєї все веде,

Певно помирає дід,

Вже не милий білий світ.

Та не довго так велося,

В одну мить все відбулося,

Вийшла з хати й повернула,

За помиї геть забула.

Дід вже бутель обіймає,

Баба хід подій весь знає,

За помиї та на нього,

Вилікувала від усього.

Про хворобу геть забув,

Аж тоді він лиш збагнув,

Коли вискочив на сніг,

Підняли сусіди сміх.

Кулею летів до хати,

Давай баба причитати,

– Є тепер у нас надія,

Це помийна терапія,

Тут і грязі, і курорт,

Іди мийся, старий чорт.

м. Славута,